Година – реквієм
« Ті дні у пам’яті народній »
(Вшанування
жертв голодомору)
Вчитель
У
ці дні, коли по всій Україні відбуваються численні заходи – реквієми, відчинімо
свої душі й серця для пам’яті про ті страшні роки, зробімо все для того, щоб
ніколи за будь – яких обставин подібна трагедія більше не спіткала Україну.
Учень
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і
життя людини, і життя країни. Та багато сторінок вписано у нашу історію
кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом викарбовано
слова: голод, голодомор. 25 листопада – день вшанування загиблих у час
голодомору.
Учень
Пекельні
цифри та слова
У
серце б’ють, неначе
молот,
Немов
прокляття ожива,
Рік
тридцять третій?
Голод?
Голод?
Учень
Трагічна
пам’ять про
голодомор – то, як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося
б заглядати, бо ж побачимо себе не такими , якими б хотіли бачити. Але
мусимо подивитися в цей колодязь чесно,
нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись
та покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне,
насильницьке винищення людей.
Учень
Літа
1933 –г о від Різдва Христового був в Україні великий Голод. Не було тоді ні
війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей
проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих,
молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.
Учень
У той рік
заніміли зозулі,
Накувавши
знедолений вік,
Наші ноги
розпухлі узули
В кирзаки –
різаки у той рік.
У той рік мати
рідну дитину
Клала в яму,
копнувши під бік,
Без труни,
загорнувши в ряднину…
А на ранок –
помер чоловік.
У той рік і
гілля, і коріння –
Все трощив
буревій навкруги…
І стоїть ще й
тепер Україна,
Як скорботна
німа край могил.
Д. Головко
Учень
Сонце
сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не
впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в
тяжкому смертному сні.
Учень
На
світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються.
Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика,
похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і
гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки і гойдається. І
безконечна одна пісня напівголосом : їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи,
ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…
Учень
Я ще не вмер…
Ще промінь в оці
грає.
В четвер мені
пішов десятий рік.
Хіба в такому
віці помирають?!
Ви тільки
поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску
ясночолу…
Я чую запах
квітів. Я не вмер…
А небо стрімко
падає додолу.
Тримайте хтось!
Хоча б за коси
верб…
Куди ж ви, люди,
людоньки,
Куди ж ви, люди,
людоньки, куди?
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі
диму !
В клітинці
кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
Усі проходять
мимо.
…А житечко моє
таке густе.
…А мамина рука
іще гаряча.
Вам стане
соромно колись за те.
Та я вже цього
не побачу.
М. Замига
Учень
Доведені до відчаю люди їли жаб, мишей, щурів, горобців,
земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття,
уживали у їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, щавель,
кропиву. А законом від 7 серпня 1932 року заборонялося збирати колоски на полі
навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений карався не нижче
п’яти років ув’язнення в
далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри
покарання (розстрілу).
Учень
У
людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й
скидали в ями і закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б
дітей, селяни везли їх у міста і залишали в установах, лікарнях, на вулицях.
Голод охопив всю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в
центрі України
Це остання хлібина, остання?
Очі горем налиті вщент?
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, Остання?
Після неї голодна смерть.
Погляд свідків
Учитель
Говорять
свідки тих страшних подій.
Учень
Я
говорю від імені Суходольської Антоніни Григорівни, 1913 року народження із с.
Раївка, Радомишльського району Житомирської області.
…Боюся
я заводити розмову про таке. Бо після голоду був 37 – й рік. У нас «чорний ворон
» їздив, клював людей…А в голод померло троє моїх братів – Василько, Гриць і
Петрусь. Один одного менший. Як же вони
хлібця просили! Боже ж ти мій! Та ніхто не допоміг – ні Бог, ні сільрада –
попухли мої брати. У сирій землі лежать, а я ще ворушуся. Такі муки прийняла я.
Люди, не треба забувати лиха, не треба…
Учень
Зі
спогадів Лихоліта Дмитра Трохимовича, 1923 року народження із с. Хоцьки.
…Раз
пішов я до свого товариша, а в них якраз шастала бригада активістів. Один з них
знайшов у печі горщик із пшоняною кашею. Він витяг його з печі, розбив на
долівці і почав розтирати кашу своїм чоботом. А діти (було їх п’ятеро) попадали
на долівку та й давай ту кашу їсти з – під чобота.
За
нашим городом було кладовище. Від сільради видавали тим, хто копав великі ями
для померлих, по кілу хліба. І ось ці люди викопували великі ями, привозили
померлих цілими підводами. Я запам’ятав одну дівчинку, років 9 – 10. У неї були кіски і сині
– сині очі. Очі померлих від голоду не закриваються . Треба, щоб хтось
закривав, але не було кому. Я ще пам’ятаю, як під тинами сиділи мертві люди з протягненими
руками – просили, та й задубіли.
Учень
Свідок Спаська Єлизавета Митрофанівна,
1905 р. народження із с. Катеринівка.
…Я
з 12 літ –сирота. Вийшла заміж за бідняка. Трудилися зранку до ночі. Вже була в
нас корова, пара коней та четверо малих діток. Та страшний день не обминув мою хату. Прийшло п’ять чоловік,
забрали коней і корову. Я стала плакати і кричати, умовляти, щоб не брали
корову, бо діти малі помруть. Та один з них лише вдарив мене по лиці, щоб не
кричала. Забрали все, що було у дворі, в конюшні. У хаті, крім дітей, брати
було нічого. Забрали все зерно – і те, що було для харчу і те, що для посіву. І
так лишились ми з малими дітьми в голодній хаті взимку 1933 року. Не можу
збагнути – які ж ми були куркулі?
Говорить живий свідок Столярук Наталія Іванівна
____________________________________________________________________________________________________________________________________
Учень
Голод
поклав у сиру землю від 3,5 до 9 млн. селян. Третина померлих – діти, які не
дали нащадків.
Наслідки
голодомору – це і великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян,
яким пощастило вижити, які були землеробами з діда – прадіда, відсахнулися від
своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень!
Більшовики
вчинили розселювання. Це страшне явище, що означає збайдужілість селянина до
землі, втрату ним свого коріння. Селянин переставав бути господарем на землі.
Це – одна з причин кризи в економіці сьогодні.
Учень
Треба
сказати і про духовне розтління народу. Сталінський режим створив «новий тип »
людини, вихованої в атмосфері брехні, холопської відданості вождю. До лав
революціонерів охоче приставали ті, хто був нічим, - ледарі, п’яниці, злодії.
І ще одна гірка істина. У могилу
голодомору зійшли найкращі.
Гинули працьовиті самостійні хазяї, яким
«пришивали» куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом,
що мислило і протестували, - все це винищувалось з корінням.
Учень
Підсумовуючи
все це, скажу, що всі ці дії мають одну назву – геноцид. Раніше казали тільки
про геноцид фашистів. За нормами міжнародного права, геноцид – це винищення
окремих груп населення за расовими, національними, релігійними ознаками.
Геноцид – це створення таких життєвих умов, які розраховані на фізичне знищення
населення. Сталін, Косіор, Постишев, Чубар, Любченко, Петровський, Скрипник –
творці геноциду. Але геноцид Гітлера засуджений Нюрнберзьким судом, а геноцид
проти українців не визнаний досі…
Учень
Відомості
про голод в Україні надійшли на Захід. Перші відгукнулися українці західних
земель та еміграція. Було створено допомогові комітети в Європі й за океаном, надіслано меморіали до Ліги
Націй, питання порушувалось в Британському парламенті. Але радянський уряд відкинув
пропозиції про допомогу з – за кордону, стверджуючи, що інформацію про голод
навмисне поширюють вороги Радянського Союзу.
Учень
Перші
згадки про голод в Україні з’явились у західній пресі одночасно з першими людськими
жертвами. Дослідження голоду 1932 – 1933 рр. в Україні почалося наприкінці 80 –
х рр.
Учень
У
могилу, де лежить більше 9 млн. українських селян, зійшли найкращі. Відходили у
небуття сільські майстри і винахідники, яких ніколи не бракувало в Україні,
серед яких було чимало обдарованих природою людей.
Учень
Відродження
України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам’ять. Хай
простять наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.
Учень
З
давніх часів люди очищувалися вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що
пам’ятають, що не
забудуть. І тягар гріха з душі спадав…
Нехай
кожен із нас торкнеться пам’яттю цього
священного вогню – частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою
даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості
жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті.
Хвилина мовчання
Учень
Коли наша розповідь дійшла до вашого серця,
то перед цією свічкою скажіть слова, які нас згуртують, - пам’ять та віра!
Ти скажеш, не
було голодомору?
І не було
голодного села?
А бачив ти в
селі пусту комору,
З якої зерно
вимели дотла?
Як навіть марево
виймали з печі
І забирали прямо
із горшків,
Окрайці виривали
з рук малечі,
Із торбинок
нужденних стариків?
Ти скажеш, не
було голодомору?
Чого ж тоді, як
був і урожай,
Усе суціль
викачували з двору, -
Греби, нічого
людям не лишай!
Хто ж села,
вимерлі на Україні,
Російським людом
поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це
лежить сумлінні?
Імперський молох
світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту
зловісну пору
І пухлих, і
померлих на шляхах.
І досі ще стоять
мені в очах…
А кажеш - не
було голодомору?
Д. Білоус
Немає коментарів:
Дописати коментар