Історична година: УГГ

Історична година:  Історія Української Гельсінської Групи

Мета: з’ясувати, як утворилась УГГ, її мета, завдання та дії влади, щоб “придушити” голос правозахисників; сприяти розвитку в учнів історичного мислення, пам’яті, формувати вміння правильно і послідовно висловлювати власну думку; виховувати почуття патріотизму.

Вступне слово: Сьогодні я хочу запросити вас до розмови про тих, хто в часи радянської тоталітарної системи мужньо виборював право мати власну думку, відстоював право мати власну гідність, не боявся сказати правду про життя у радянській державі..Епіграфом до нашої історичної години  нехай стануть слова Святослава Караванського - українського мовознавця, поета, журналіста, автора самвидаву, багатолітнього в'язня концтаборів СРСР, який провів у неволі  31 рік.

Хто дав право людей карати,

За правдиве; за щире слово,

За любов до сестри, до брата,

За любов до своєї мови?

Хто дав право, о совість віку,

З найчесніших робити в'язнів,

А зате на чолі народів

 Наставляти катів і блазнів

(Святослав Караванський).

(Слайд 1-2) 9 листопада 2016 року виповнюється 40 років від створення Української Гельсінської Групи, першої за радянських часів правозахисної організації. Саме тоді, наприкінці ХХ століття, позначеного небаченими досі спалахами насильства, розпочався якісно новий – ненасильницький та легальний етап боротьби українців за національні та людські права. Недаремно згодом місію Української Гельсінської Групи – як сіячів нових громадянських вартостей – порівняють з місією Кирило-Мефодіївського братства ХІХ століття. Втім, не так багато знає сучасне молоде покоління про долі українських дисидентів радянської доби. У цьому сенсі імена М. Ганді, В. Гавела, М. Л. Кінга більш відомі донині, аніж, приміром, імена Миколи Руденка чи Валерія Марченка.

Кризові явища в суспільстві викликали посилення незадоволення у різних верств населення, створюючи сприятливу атмосферу для діяльності дисидентів.

Відхід від політики лібералізації і порушення людських прав, поверхова й непослідовна за своїм змістом хрущовська «відлига» принесли українській національно свідомій інтелігенції великі сподівання й гіркі розчарування. Основними учасниками дисидентського руху були молоді інтелектуали. Передова молодь, що відчула смак свободи, не хотіла зупинятися і прагнула подальшої демократизації суспільства. Ця хвиля піднесення опозиційного руху була пов'язана зі зміною політичного курсу нового керівництва СРСР.

У другій половині 60-х років посилився ідеологічний тиск на громадську думку, в офіційній літературі почали виправдовувати «культ особи» та виголошувати гасла неосталінізму. Брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм і особисто Сталіна. Більш прискіпливо запрацювала літературна цензура, що перекривала канали легальної публікації творів, які не відповідали офіційній ідеології. Розпочалися репресії проти інакодумців. У 1965 р. прокотилася хвиля арештів серед діячів культури Також передумовою активізації опозиційного руху було видання у Львові В’ячеславом Чорноволом журналу «Український вісник», що сприяло консолідації дисидентського руху.

Виникають течії дисидентського руху:Самостійницька національно-культурницька  правозахисна  релігійна. Власне правозахисна течія була представлена Укр.Гельс.Групу.

 Чому власне группа називається Гельсінська , і що стало передумовою її створення? ФІЛЬМ

 Заключний акт Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ), підписаний 1 серпня 1975 року в Гельсінкі главами країн Європи, а також – СРСР, США та Канади, прирівнювався до національного законодавства, а тому дав можливості відкрито та леґально боротися з порушеннями прав людини, опираючись на міжнародне право. Першими ці можливості використали московіські дисиденти, створивши у травні 1976 року Московську громадську групу сприяння виконанню гельсінських угод. А вже у листопаді 1976-го було створено Українську Гельсінську Групу.

(СЛАЙД) Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, відома також як Українська Гельсінська група (УГГ), об'єднання діячів українського правозахисного руху, утворене в Україні9 листопада 1976р.

Членами-засновниками УГГ були:

¥ Руденко Микола Данилович (керівник групи),

¥ Бердник Олександр Павлович

¥ Григоренко Петро Григорович

¥ Кандиба Іван Олексійович

¥ Лук'яненко Левко Григорович

¥ Мешко Оксана Яківна

¥ Матусевич Микола Іванович

¥ Маринович Мирослав Франкович

¥ Строката Ніна Антонівна

¥ Тихий Олекса Іванович

Життя та діяльність кожного з них складає  окрему сторінку в історії України, вони варті поваги, вони заслуговують на те, щоб про них знали та памятали. Десять сміливців-засновників ПРЕЗЕНТАЦІЯ                  ( озвучують учні)

 (СЛАЙД) МЕТА та ЗАВДАННЯ

Щоб забезпечити виконання Гельсінкських угод в Україні, УГГ поставила метою ознайомлювати громадськість із Загальною декларацією прав людини ООН, сприяти розширенню контактів між народами і вільному обмінові інформацією, добиватися акредитування в Україні представників зарубіжної преси. Усвідомлюючи, що номінальна державність УРСР є повним міфом, Група в добу краху світової колоніяльної системи нагадала світові про існування поневоленої України і порушила питання про визнання її світовим співтовариством. Насамперед УГГ домагалася, щоб Україна була представлена на наступних нарадах НБСЄ окремою делеґацією. Група приймала письмові скарги про порушення прав людини в Україні і щодо українців за її межами, передавала цю інформацію в засоби масової інформації та урядам держав – учасниць Гельсінкського процесу.

Автори Декларації наголошували, що головним мотивом їхньої діяльності буде не політичний, а гуманітарно-правовий. Так, у Меморандумі № 1 політика СРСР щодо України визначалася як геноцид. У другому меморандумі йшлося про формально-декларативний характер Союзу РСР та що марксистська ідеологія втратила свою привабливість. У третьому, на прикладі долі Йосипа Терелі, йшлося про переслідування Української Греко-Католицької Церкви і загалом віруючих. У січні – квітні 1977 року Група випустила 10 Меморандумів про переслідування громадян за інакомислення, зокрема, щодо Віри Лісової, родину якої тероризували обшуками; щодо Надії Світличної, яку не прописували в Києві після звільнення з ув’язнення, не приймали на роботу і погрожували новим ув’язненням – за “дармоїдство”, кілька документів на захист заарештованих 5 лютого 1977 року членів-засновників УГГ Миколи Руденка та Олекси Тихого.

ФІЛЬМ.

.

(СЛАЙД) ДІЯЛЬНІСТЬ  Загалом з 1976 до 1980 р.група зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п'яти подібних груп УГГ була найчисельнішою і найактивнішою. Вона діяла в рамках чинного законодавства і підтримувала контакти з аналогічними об'єднаннями в СРСР, ставлячи мету "інтернаціоналізувати" захист громадянських і національних прав. На противагу різним націоналістичним угрупованням українські дисиденти ставилися з глибокою повагою до інших народів

(СЛАЙД) Внутрішньо толерантне середовище УГГ об’єднало людей різного світогляду й національностей . Усього в Групу вступила 41 особа, серед яких українці В. Овсієнко, М. Горинь, І. Гель, Л. Плющ, О. Тихий, Ю Литвин, В. Марченко, В. Стус, Патріарх УАПЦ Володимир Романюк, протестант П. Вінс, єврей Й. Зісельс, росіянин В. Малинкович, литовець В. Пяткус, естонець М. Ніклус.

(СЛАЙД) Ні поміркованість УГГ, ні вимоги Заходу дотримуватися прав людини не перешкодили радянським органам вчинити її погром. До 1980 р. три чверті членів Української Гельсінської групи були ув'язнені. Як зазначив колишній український дисидент єврейського походження Яків Сусленський, до українських правозахисників були застосовані найсуворіші покарання. Якщо прибалтійці та вірмени одержували по З— 4 роки ув'язнення, то кожний український політв'язень був засуджений у середньому на 12 років ув'язнення і заслання. Із 23 ув'язнених членів УГГ 6 засуджено на 15 років, 3 — на 12 років, 13 — від 3 до 9 років і лише один — на рік.

(СЛАЙД. Кілька разів Групу було майже повністю розгромлено, але щоразу до неї приходили нові люди. Ольга Гейко-Матусевич, Віталій Калиниченко, Василь Стільців,  В’ячеслав Чорновіл,Василь і Петро Січко, Юрій Литвин ,Володимир Малинкович, Михайло Мельник ,Василь Овсієнко ,Оксана Попович, Богдан Ребрик, Василь Романюк, Ірина Сеник, Стефанія Шабатура, Данило Шумук, Юрій Шухевич-Березинський ,Василь Стус, Михайло Горинь, Валерій Марченко, Петро Рубан  та інші.

Вступ у Групу в кожному випадку був свідомим актом хоробрости й жертовности: адже оголошений її член тримався на волі лічені тижні чи місяці. Дехто працював як неоголошений член, залишаючи заяву, якою просив вважати його членом Групи з моменту арешту. Були випадки написання наперед останнього слова, бо не було певности, що його вдасться виголосити на майбутньому суді.

(СЛАЙД)  До 1980 року 24 учасників Групи було засуджено та ув’язнено. Усі загалом вони відбули у тюрмах, таборах, закритих психіатричних лікарнях, на засланні понад 550 років. Група розплатилися п’ятьма життями: Михайло Мельник наклав на себе руки напередодні неминучого арешту 9 березня 1979 року. Чотири в’язні табору особливого режиму у селищі Кучино Пермської області загинули: Олекса Тихий, Юрій Литвин та Валерій Марченко 1984 року.– 1985 року загинув Василь Стус.

(СЛАЙД) Попри шалений тиск УГГ не самоліквідувалася: із неволі виходили її відозви та протести. Закордонне представництво УГГ видавало бюлетень „Вісник репресій в Україні”, у США діяв Комітет гельсінкських ґарантій для України, Українське видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка видавало її документи. Уся Україна через шум “глушилок” вслухалася у тексти звернень інакодумців. Світ знову відкрив для себе факт неперервного існування українського визвольного руху.

(СЛАЙД) Влітку 1988 р. у Львові на базі УГГ сформувалася організація республіканського масштабу — Українська Гельсінська спілка (УГС) на чолі зі звільненим у грудні цього року політв'язнем Левком Лук'яненком. Програмним документом УГС була Декларація принципів, написана В'ячеславом Чорноволом та братами Михайлом і Богданом Горинями. Автори Декларації вимагали перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонених віросповідань, впровадження ринкової економіки й громадянського контролю над карними органами

(СЛАЙД) У Декларації проголошувалося, що в своїй роботі спілка керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами і свою головну мету бачить в ознайомлені світового співтовариства з порушенням прав людини в Україні.

Незважаючи на цілковиту законність діяльності спілки, її підтримку західними демократіями, акції групи проходили в обстановці постійного тиску з боку владних структур. Особливу ненависть викликали у КДБ поширювані на Заході меморандуми про незаконні арешти, списки політичних в'язнів, їхнє становище у в'язницях тощо.

(СЛАЙД) Запропонована УГС програма була схвалена багатьма правозахисними і неформальними організаціями і взята за основу Декларації про суверенітет України (липень 1990 p.).У квітні 1990 р. близько 500 делегатів з'їзду УГС, які представляли її однодумців з усіх областей республіки, заявили про розпуск УГС і створення Української республіканської партії (УРП), метою якої було проголошення Української незалежної держави.

(СЛАЙД) Українська громадська група сприяння виконанню гельсінкських угод посідає в історії українського правозахисного і національно-визвольного руху визначне місце. В УГГ в зародковому стані бачимо витоки більшостиі донині чинних в Україні правозахисних організацій, національно-демократичних партій, які разом з іншими чинниками привели Україну до незалежності, де відкрилася можливість побудувати правове суспільство, яке відповідатиме як волелюбному духові українського народу, так і букві міжнародних правових актів.

(СЛАЙД) Історик І. Лисяк-Рудницький ще 1980 року з-за океану відзначив: “…підтверджена фактами значущість українських дисидентів не викликає сумнівів. Жертовність цих хоробрих чоловіків і жінок свідчить про незламний дух української нації. Їхня боротьба за людські й національні права узгоджується з тенденцією світового загальнолюдського поступу в дусі свободи. Українські дисиденти вірять, що правда свободи переможе. Тим, кому пощастило жити у вільних країнах, не личить вірити менше”.