Посилення
колоніальної політики Російської імперії. Ліквідація гетьманату.
Мета:
охарактеризувати колоніальну політику Російської імперії щодо України; дати оцінку
гетьманству І. Скоропадського, Д. Апостола; з’ясувати, як українська правляча
верхівка намагалася протистояти політиці російських царів щодо України;
удосконалювати набуті вміння і навички; виховувати у школярів навички
позитивного розв’язання суперечливих питань.
Тип
уроку: комбінований.
Обладнання:
підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.
Основні
поняття й терміни: Перша Малоросійська колегія, Коломацькі чолобитні,
«Правління гетьманського уряду».
Основні
дати: 1708—1722 рр. — гетьманство І. Скоропадського; 1722— 1727 рр. — Перша
Малоросійська колегія; 1723 р. — Коломацькі чолобитні; 1727—1734 рр. —
гетьманство Д. Апостола; 1732—1734 рр. — спроби ліквідації козацького устрою на
Слобожанщині; 1734—1739 рр. — російсько-турецька війна; 1734—1750 рр. —
«Правління гетьманського уряду».
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Завдання
:Складіть хронологічну таблицю: « Українські землі в умовах Північ
ної
війни».
Фронтальне
опитування
1) Що штовхнуло І. Мазепу на союз зі Швецією?
2) Чому І. Мазепа не зміг підготуватися до
вступу шведської армії в Україну?
3) Що спонукало запорожців підтримати україношведський
союз?
4) Чим гетьманство П. Орлика відрізнялося від
усіх його попередників?
5) Із якою метою П. Орлик запропонував
козацтву «Пакти і Конституції...»?
6) Чому походи П. Орлика в Україну зазнали
поразки?
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Актуалізація
знань учнів
1) Як розгорталися події Північної війни на
українських землях?
2) Яка роль І. Мазепи в історії України?
3) Якими були наслідки Полтавської битви для
України?
1. Становище Гетьманщини після Полтавської
битви. Наступ на автономні права Гетьманщини.
Розповідь
учителя
Перехід
І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору і
репресій. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя в Лебедині,
розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано і
страчено, а їхнє майно конфісковано. Переслідування зазнали родичі козаків, що
разом із П. Орликом опинилися в еміграції. Після початку війни з Туреччиною за
жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини,
які не виявляли достатньої лояльності щодо царя. Заохочувалися доноси.
Робота
з документом
Із листа князя
М. Голіцина до канцлера Г. Головкіна
Задля нашої
безпеки треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба
виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої
власті, як Мазепа, то, надіюсь, буде приходити з доносами. При цім не треба
поводитися з донощиками суворо; якщо двоє прийдуть із брехливими доносами, але
коли з ними обійтися ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а
гетьман зі старшиною будуть боятися. Як раніше я до вас писав, так і тепер
кажу: треба, щоб у всіх полках були полковники, не згодні з гетьманом... тоді
всі їхні справи будуть нам відкриті.
Запитання
до документа
1) Із якою метою розпалювалася незгода між
полковниками й гетьманом?
2) Як можна назвати таку політику?
Розповідь
учителя
Одночасно
з цим відбувався форсований наступ на українську автономію. Коли новообраний
гетьман І. Скоропадський запропонував царю підтвердити в нових Решетилівських
статтях традиційні права та вольності, то отримав від Петра І відповідь:
«Українці й так мають із ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у
світі». Петро І відхилив прохання Скоропадського про те, щоб козаки перебували
під командуванням наказного гетьмана, а не російських генералів. Він відмовився
повернути гармати, які були захоплені в І. Мазепи. Перед гетьманським урядом
була поставлена вимога звітувати про податки і доходи Військового скарбу.
Робота
з термінами і поняттями
Терор
— розправа з політичними противниками шляхом насильства.
Репресії
— система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних
ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп чи прошарків,
етнічних спільнот із метою вста-новлення панування або зламу опору.
Розповідь
учителя
Поступово
звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні
справи козацької України. Для нагляду за гетьманом був приставлений царський
міністр-резидент (від 1710 р. їх уже було двоє). У Глухові — новій гетьманській
резиденції — було розміщено два полки російської армії. У 1708—1709 рр. запроваджується
губернський устрій при збереженні полково-сотенного. Гетьманщина, аз 1719 р. і
Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції. У 1715
р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з
яким у цьому процесі відіграв роль царський представник. У старшину почали
обирати іноземців, яких поступово стала більшість. А згодом Петро І сам наказав
призначити свого соратника Петра Толстого ніжинським полковником, а Антона
Ганського — київським, тим самим присвоївши право призначати старшину і
порушивши виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж росіянам
стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що спричинило виникнення
вели- ких територій, непідконтрольних гетьману. 1720 р. Петро І обмежив функції
генерального суду.
Посилилося
втручання російського уряду в економічне життя: українські товари дозволялося
вивозити за кордон лише через російські прибалтійські порти, і то не українськими
купцями. Водночас заборонялося ввозити певні товари в Гетьманщину із Західної
Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а купувати замість
них продукцію російських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для російської
казни. У1721 р. на території Гетьманщини російський уряд запровадив «мідні
гроші, щоб срібні і золоті залишалися в обігу населення Росії і якомога більше
зосереджувалися в державній казні».
Дедалі
козаки стали частіше використовуватися за межами Гетьманщини: так, на
будівництві Волго-Донського каналу працювало 10 тис. козаків, Ладозького каналу
— 12 тисяч, укріплень уздовж річки Терек — 10 тисяч, фортеці Св. Хреста на
Кавказі — 10 тисяч, Санкт-Петербурга та інших містах. На цих роботах загинула
третина козаків. Тільки за п’ять років (1720—1725 рр.) на державних роботах
загинуло 20 тис. козаків. Крім того, Петро І залучив козаків до Дербентського
походу 1725р., у якому із 6790 козаків загинуло 5183 тощо. У той же час
господарства козаків на батьківщині занепадали. Населення Гетьманщини страждало
від постоїв російських військ.
Крім
того, поширеними були утиски і в культурній сфері. Так, із Києво-Могилянської
академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із
Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книги, крім церковних,
а в тих, що друкувалися «щоб ніякої різниці і осібного наріччя не було». Цим
самим цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації
і духовному поневоленню українського народу.
Етапи
колоніальної політики Російської імперії щодо України у XVIII ст.
Роки Зміст
1708—1728 Форсований наступ на українську автономію
1728—1734 Часткове відновлення прав і вольностей
України-Гетьманщини
1734—1750 Посилення імперського тиску на українську
автономію
1750—1764 Тимчасове уповільнення імперської
експансії. «Золота осінь» української автономії (О. Субтельний)
1764—1783 Осаточна ліквідація української автономії
2. Гетьманство Івана Скоропадського (1708—1722
рр.).
Розповідь
учителя
Діяльність
Скоропадського в цих умовах була дуже обережною. Він усіляко намагався
засвідчити свою вірність цареві. Це допомогло йому утримувати гетьманську
владу, але водночас розгортанню царської політики сприяло обмеження
гетьманської влади. Разом із тим Скоропадський проявляв порядність і в міру
своїх сил намагався захистити українську автономію. Так, він захищав емігрантів
та їх родини, ніколи офіційно не називав гетьмана Мазепу зрадником.
Постать
в історії
Іван
Ілліч Скоропадський народився близько 1646 р. у шляхетській родині на
Правобережжі. У 70-х рр. XVII ст. переселився на Лівобережжя. Служив військовим
канцеляристом у гетьмана І. Самойловича, виконував дипломатичні доручення, був
чернігівським полковим писарем. Обіймаючи цю посаду понад 10 років, І.
Скоропадський зумів набути собі певні володіння, що давали неабиякий прибуток.
Та головне, що за роки служби йому вдалося вивчити систему влади та
зарекомендувати себе людиною «тихою, про-стою, доступною і порядною,
розсудливої вдачі». У 1698 р. Мазепа призначає Скоропадського генеральним
бунчужним, тим самим увівши його до еліти українського суспільства. Формально,
у його обов’язки входила охорона гетьманських регалій. Але насправді на нього
покладалися справи військові, адміністративні, зустрічі та проводи іноземних
послів. Від 1701 р. Скоропадський — генеральний осавул — наглядає за станом
війська і спорядження, правильністю складання реєстру. Від 1706 р. —
Стародубський полковник. Ставши першою людиною в полку, він набув там
необмеженої влади і великих пільг. У цьому ранзі у віці 62 років був обраний
гетьманом.
У
соціальній політиці І. Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він
роздавав землі старшині й монастирям: було роздано 122 села з 3703 селянськими
дворами. За його правління близько
ЗО % оброблюваних земель перебувало в
приватній власності старшини, деякі з них перетворювалися на справжніх
земельних магнатів. Сам Скоропадський володів більше ніж 100 тисячами.
У
січні 1721 р. Скоропадський, незважаючи на пагане самопочуття, рушив до Москви,
щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Російської імперії.
Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення генеральної канцелярії з-під
управління гетьмана. Разом зі Скоропадським до Москви поїхали писар Савич,
обозний Лизогуб, ніженський полковник П. Толстой, що був одружений із донькою
гетьмана Уляною, та дружина Скоропадського Анастасія.
Цікаво
знати
Про
дружину гетьмана у ті часи ходила приказка: «Іван носить плахту, а Настя
булаву». Вона свідчила про те, що Настя, яка була на 25 років молодшою за
чоловіка, фактично керувала справами гетьмана, вирішуючи багато питань. Жодного
рішення гетьман не приймав без її схвалення або поради.
Перебуваючи
в Москві кілька місяців, гетьман побував у царських палатах, спілкувався з
впливовими можновладцями, влаштовував бенкети, маскаради. Проте візит, головною
метою якого було кло- потання про полегшення становища Гетьманщини, не дав
бажаного результату і не припинив подальше обмеження прав і вольностей. На-томість
Скоропадський одержав указ про заснування Малоросійської колегії (29 квітня
1722 р.). Її створення мотивувалося тим, що до царя доходять скарги від народу
про хабарі й здирства, про відбирання у козаків земель, лісів, млинів,
примусовий їх перехід у підданство, про безпорядки в генеральній військовій
канцелярії: «Це робиться для вашого ж блага... бути під великоруським судом і
управленням, для того щоб припинити всі неправильні суди і тяготи
малоросійського народу».
Ця
новина приголомшила Скоропадського й остаточно підірвала його здоров’я.
Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» П. Полуботку. З липня 1722
р. гетьман помер.
3. Перша Малоросійська колегія (1722—1727
рр.). Наказний гетьман П. Полуботок.
Самостійна
робота учнів ( випиати тези за підручником)
По
смерті гетьмана всю владу в Гетьманщині перебрала на себе Малоросійська колегія
у складі шести російських офіцерів. Фактично, її діяльність відігравала роль
дестабілізуючого чинника, що поглиблював прірву між українською елітою й народом,
і руйнував українську державність. Ця колегія на чолі з бригадиром С.
Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не
дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману П. Полуботку
(1722—1723 рр.) слухати колегію.
Чернігівський
полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким прихильником української автономії.
Він не змирився з бажанням президента Малоросійської колегії С. Вельямінова не
тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. Полуботок згуртував
навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу (зробив Генеральний
суд колегіальним, установив порядок подання апеляцій), розгорнув боротьбу з
хабарництвом. Він звернувся зі скаргами в Сенат (верховний розпорядчий орган
Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських законів і
традицій, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.
У
серпні 1723 р. представники старшинської опозиції у козацькому таборі на р.
Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні на ім’я царя, у яких вимагали
скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання
гетьмана. Отримавши ці чолобитні, Петро І наказав ув’язнити П. Полуботка та 15
опозиційних українських старшин у Петропавлівській фортеці. Це були перші
політичні в’язні в цій безславній твердині. Не витримавши такого становища і
допитів, наказний гетьман Павло Полуботок 18 грудня 1724 р. помер.
Цікаво
знати
Смерть
Полуботка відгукнулася в Україні великим болем. Його прославляли як великого
мученика за Україну, складали легенди про нього. Однією з найпопулярніших була
та, що немовби цар, довідавшись про хворобу Полуботка, прибув просити в нього
вибачення, і помираючий гетьман виклав йому всі кривди, що їх завдав царизм
Україні. Закінчувалася вона словами: «За невинне страждання моє і моїх земляків
будемо судитися у спільного й нелицемірного судді, Бога нашого: скоро станемо
перед ним, і він розсудить Петра з Павлом». І справді 25 січня 1725 року помер
Петро І.
Інша
легенда твердить, що перед від’їздом до Петербурга Полуботок передав 200 тис.
руб. золотом банку Ост-Індської компанії в Лондоні, який мав повернути його
незалежній Україні.
Робота
з документом
Із промови П.
Полуботка перед царем, записаної французьким послом
у Росії
Жаном-Бенуа Шерером
Ваша величносте,
мушу сказати Вам, що я добре бачу, як Ви без будь-яких підстав, а лише через
лихі намови добродія Меншикова хочете погубити мою Батьківщину. Посилаючись на
фальшиві принципи, Ви поставили себе над законами, бажаючи знищити привілеї,
які Ваші попередники й Ви самі, Ваша величносте, урочисто підтвердили. Ви
намагаєтесь накласти свавільні податки на народ, чию свободу Ви самі визнали.
Ви не вагаєтеся використовувати на найтяжчих і найбільш принизливих роботах
козаків, силуючи їх, ніби вони є Ваші раби, копати канал, який Ви наказали
зробити у Вашій країні. А найприкріше для нас те, що Ви хочете позбавити нас
найдорогоціннішого нашого права, а саме: вільно самим обирати наших гетьманів
та проводирів. І замість того, щоб лишити суддям нашого народу можливість
чинити правосуддя над їхніми співвітчизниками, Ви ставите над нами суддями
підданих Великоросії, які не знають або не бажають знати наші права та
привілеї, безперестанку порушують їх при будь-якій можливості, пригнічуючи нас.
...Хай же мені буде дозволено, Ваша величносте, заявити востаннє, що Ви не
матимете ніякого зиску від загибелі всього нашого народу і що незмірно менша
слава для Вас буде керувати за допомогою сили та покарань підлими рабами, аніж
бути проводирем і батьком усього народу, що, вдячний за Вашу доброту, буде
завжди готовий до самопожертви й до того, щоб пролити свою кров за Ваші
інтереси і для Вашої слави. Я знаю, що на мене чекають кайдани і що мене, за
російським звичаєм, кинуть у жахливу темницю, щоб я там помер із голоду. Але мене
це не турбує, бо я говорю від імені моєї Батьківщини. І хай краще я помру
найлютішою смертю, аніж побачу страшне видовище повної загибелі мого народу.
Запитання
до документа
1) У чому Полуботок звинувачує царську владу?
2) Які утиски українського населення
згадуються у промові?
3) Яке право українського народу Полуботок
уважає найголовні-шим? Як ви думаєте, чому?
4) Яке майбутнє Полуботок пророкує собі й
українському народові? Наскільки його пророцтва справдилися?
5) Як у цілому на основі документа можна
схарактеризувати По-луботка — на той час наказного гетьмана України?
4. Гетьманство Данила Апостола (1727—1734
рр.).
Розповідь
учителя
Після
смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької України. Наростання
невдоволення діяльністю Малоросійської колегії і загроза нової війни з
Туреччиною спричинили її скасування у 1727 р. і певне пом’якшення російської
політики в українському питанні. Було дано дозвіл на проведення виборів
гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол. Діяльність
гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» — відповіддю на «статейні пункти»,
надані Апостолом царю. На відміну від попередніх «Статей», вони були оформлені
не як договір між державами, а як односторонній акт царського пожалування.
Основні
положення «Рішительних пунктів» 1728 р.
— Дозвіл обирати гетьмана, але лише за згодою
царя.
— Гетьманщину повернуто з відання Сенату під
юрисдикцію Мініс-терства закордонних справ.
— Зменшення кількості російських військових,
розташованих на території України.
— Гетьман не має права без дозволу царя
карати смертю старшину й проводити зовнішню політику.
— Уведення російських представників до складу
Генерального суду.
— Генеральну старшину і полковників із 2—3
кандидатів на посаду затверджує цар, а не гетьман.
— Скасування податків, запроваджених
Малоросійською колегією.
— Відновлення Генерального військового
скарбу, але підконтроль-ного російському уряду.
Спираючись
на обмеження дій російських представників в Україні певними юридичними нормами,
Данило Апостол енергійно взявся за відновлення втраченої автономії: він
призначив на полковничі посади своїх прихильників, здійснив низку заходів з
упорядкування старшинського землеволодіння, уперше вжив заходів щодо вироблення
тогочасного бюджету Гетьманщини, упорядкував українську торгівлю, підпорядкував
гетьманській владі місто Київ, реорганізував судову систему, добився дозволу на
повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках і заснування ними
Нової Січі на р. Підпільній (Підпільненська Січ).
Позитивне
значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало
здійснене гетьманом Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729—1730 рр.
здійснило ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними. За сприяння Д.
Апостола Кодифікаційна комісія в Глухові в 1728 р. розпочала створювати звід
законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично
закріпити автономний статус й привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії.
Звід було завершено вже після смерті гетьмана, але російський Сенат категорично
відмовилася його затвердити.
5. Політика «Правління гетьманського уряду».
Спроба ліквідації ав-тономного устрою Слобожанщини.
Самостійна
робота за підручником
Додатковий
матеріал
Після
смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила
обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано
«Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750). «Уряд» складався з трьох
представників козацької старшини (генеральний суддя Забіла, генеральний осавул
Лисенко, генеральний підскарбій Маркович) і трьох російських урядовців (князі
Шаховський, Баратинський, полковник Гур’єв). У своїй діяльності він мав
керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Очолював його царський представник
Олексій Шаховський. Він отримав від імператриці вказівки всіляко применшувати
значущість гетьманської влади й підривати довіру до неї, сприяти зближенню
старшини з російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами.
Російський уряд у цей час знову припинив звертати увагу на місцеві українські
закони і звичаї, втручався в різні сфери місцевого життя. Українські справи
знову було повернуто до Сенату. В Україні було проведено ревізію для
впорядкування зборів податків. Завершено складання зводу українського
законодавства.
За
часів імператриці Анни Іоанівни (Іванівни) на територію Гетьманщини поширилася
практика підозри і залякування («біронівщина»), запроваджена її фаворитом
Біроном. Для таємного контролю над суспільством була створена «Таємна
канцелярія». Було достатньо вигукнути гасло «Слово і діло государеве» та
вказати на когось, як його вже вважали державним злочинцем і віддавали до рук
ката. Так, за підозрою у державній зраді в повному складі був заарештований
Київський магістрат.
Роки
«Правління гетьманського уряду» проходили і в умовах чергової
російсько-турецької війни (1734—1739 рр.). Війна виявилася тяжкою і в цілому
безрезультатною. Проте весь тягар війни ліг на плечі українського народу. У
походах на Крим загинуло чимало козаків. Усе російське військо перебувало на
утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції
залишали населення без найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало
повернення запорожців у межі Російської імперії.
Істотні
зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили у відання
Військової колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначатися тільки росіяни.
Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного
самоврядування. У Сумах створюється «Канцелярія комісії заснування слобідських
полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в
1733—1734 рр. були перейменовані в канцелярії й отримали права, що їх мали
канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського
законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на «займанщину»,
а також заборонено жителям залишати межі Слобожанщини. Під помічників
викреслено з коза-цького стану.
У
1741 р. в Росії відбувся черговий переворот, і на престол зійшла донька Петра І
Єлизавета. У 1743 р. вона скасувала нововведення на Слобожанщині, а під час
відвідання Києва (1744 р.) пообіцяла відновити гетьманство.
IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Фронтальне
опитування
1) Чим характерне правління гетьмана І.
Скоропадського?
2) Яких обмежень зазнала влада гетьмана за
часів І. Скоропад-ського?
Як
російський цар Петро І використовував ресурси України для досягнення своєї
мети?
Який
зміст Решетилівських статей? Чи мали вони офіційний характер?
Які
основні політичні ідеї закладено в Коломацьких чолобит-них?
6) Чому Петро І не дозволив вибори нового
гетьмана після смерті
І. Скоропадського?
7) Хто такий П. Полуботок?
8) Які заходи здійснювала козацька старшина
для відновлення державних прав України? Якими були результати діяльності
старшинської опозиції?
9) Що являла собою Малоросійська колегія? Яким
чином її діяль-ність руйнувала традиційну систему управління в Україні?
10) Чим відзначене правління гетьмана Д.
Апостола?
11) Що відбувалося в Україні під час «Правління
гетьманського уряду»?
12) Якими були наслідки для України «Правління
гетьманського уряду»?
V. ПІДСУМКИ УРОКУ
Заходи
російського уряду протягом 1708—1722 рр. свідчили про підготовку
широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини
змусили пригальмувати процес ліквідації козацької держави, і на короткий термін
було відновлено владу гетьма-на (1727—1734). Проте загальний напрям російської
політики зали-шався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської
імперії. У таких умовах українська козацька еліта докладала зусиль для
збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних
заходів і не спиралася на народну підтримку.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ 1) Опрацювати § підручника
2) Підготувати розповідь про
наказного гетьмана П. Полуботка.
Немає коментарів:
Дописати коментар